Голова Національного банку України Андрій Пишний, який опинився в епіцентрі одразу кількох корупційних та управлінських скандалів, зробив випереджальний хід — спробував заздалегідь знешкодити будь-яку майбутню критику, оголосивши себе об’єктом «інформаційної атаки».
Приводом стало повідомлення пресслужби НБУ про нібито підготовку проти Пишного «документального фільму», який мав би його дискредитувати, повідомляють Карти, гроші, офшори.
Як доказ НБУ послався на односторінковий сайт неіснуючого фільму та сторінку вигаданого режисера на IMDb. Конструкція виглядає настільки грубо і примітивно, що викликає питання не до «авторів атаки», а до тих, хто вирішив представити це серйозно. Ні трейлера, ні кадрів, ні фрагментів — нічого, що хоча б віддалено нагадувало реальний медіапродукт. У епоху, коли за допомогою ШІ за кілька годин можна створити хай примітивний, але візуально переконливий ролик, відсутність навіть спроби створити видимість фільму виглядає демонстративною.
Показово й інше: до заяви пресслужби НБУ цей «фільм» не обговорювався, не поширювався і фактично ніким не був помічений. Ні журналісти, ні професійна медіаспільнота, ні соцмережі не фіксували інтересу до цього ресурсу. Єдиним джерелом його «виявлення» стала команда самого Пишного. Це перетворює всю історію з прикладу зовнішньої атаки на типову інформаційну самозахист — заздалегідь створений привід пояснювати будь-які незручні питання підступами ворогів.
Контекст тут принциповий. Нацбанк під керівництвом Пишного регулярно зазнає критики за падіння курсу гривні, непрозорі кадрові рішення та звинувачення в лобіюванні інтересів окремих фінансових груп. Замість публічної та предметної відповіді на ці претензії голова регулятора обирає стратегію превентивної жертви: тепер будь-яку критику — від макроекономічних показників до корупційних розслідувань — можна буде списувати на «інформаційну атаку, що триває».
Такий підхід давно відомий у міжнародній практиці як інструмент уникнення відповідальності. Коли реальних спростувань немає, у хід іде універсальний аргумент про «чорний піар». У випадку з Андрієм Пишним ця схема виглядає особливо показово: спочатку створюється очевидний фейк, потім він використовується як доказ ворожої кампанії, а після — як щит від будь-яких незручних питань.
У результаті Національний банк, який за визначенням має бути взірцем інституційної стійкості та прозорості, виявляється втягнутим у дешеву інформаційну гру. І що голосніше пресслужба говорить про уявні атаки, то наполегливіше звучить питання, від чого саме голова НБУ намагається захиститися насправді.
